The sheer magnitude of time, as it ticks by relentlessly, is quite, well, to be exact, terrifying when faced in its nakedness. Масштаб часу, як кліщами, неухильно, досить добре, щоб бути точним, страшно, коли стикається у своїй наготі.
I often notice, when I'm not busy, that in order to avoid the stark fear that comes with facing the moment as it is we, or at least I, resort to a variety of tricks to “fill the time.” I might eat something when I'm not hungry, work out, read, get on the internet (for the umpteenth time) to no apparent purpose. Я часто помічаю, коли я не зайнятий, що для того, щоб уникнути суворого страху, яка поставляється з якими стикаються момент, як це ми, або, по крайней мере, я, вдаватися до різних прийомів, щоб "заповнити час." Я можу з'їсти що-небудь, коли я не голодна, розробити, читати, отримати через Інтернет (вкотре), щоб без будь-якої видимої мети.
And then I realize, the purpose in doing all this stuff is plain: avoidance of a direct encounter with the reality that is now, when there is no intermediary between me and the roll of time, or to be more exact, between me and the approach of certain death (which is coming sooner or later). І тоді я розумію, мета робити всі ці речі, простий: уникати прямого зіткнення з реальністю, що зараз, коли немає посередників між мною і рулон часу, а якщо бути більш точним, між мною і Підхід на вірну смерть (яка приходить раніше чи пізніше).
In these moments, there is no work routine to keep you busy, no friends around, no food, drink, exercise, reading, writing, internet, tv, radio, driving around, worrying, planning, traveling, dancing, sex, whatever. У ці моменти, не існує режим роботи, щоб зайняти вас, ні друзів навколо, ні їжі, напоїв, фізичні вправи, читання, письмо, Інтернет, телебачення, радіо, роз'їжджаючи, турбуючись, планування, подорожі, танці, секс, незалежно.
No nothing. Немає нічого.
Just you and time and the realization that without relation to life, meaning is not, but death is; that the notion of meaning in-itself could quite possibly be a fiction, and yet death will collect, for that incessant tick tick tick is clear evidence of the fact that you are the debtor and not the creditor; and that, interestingly enough, the only way to not simply “suffer through” this confrontation with rolling time and approaching death, but rather, to conquer it, is to get back into life, into doing the exact same things that before, you were using to avoid reality. Ну, і час, а усвідомлення того, що без жодного відношення до життя, сенсу немає, але смерть, що поняття сенсу в собі, цілком можливо, може бути фікцією, але смерть буде збирати, для цього відзначте галочку галочку безперервні ясна свідчить про те, що ви є боржником, а не кредитора, і що, цікаво, що єдиний спосіб не просто "страждати" ця конфронтація з рухомою час і наближається до смерті, а скоріше, щоб завоювати його, щоб встати в життя, у точній робити те ж саме, що і раніше, ви використали, щоб уникнути реальності.
But now, something is different: you acknowledge reality and yet, in defiance, live life anyway. Але тепер, дещо інше: ви визнаєте реальність і тим не менше, всупереч, жити в будь-якому випадку.
And it is precisely through this act of defiant living, having confronted in earnest the certainty of death and the meaninglessness of a life devoid of relation, that we become free. І саме через цей акт викликає життя, з якими доводиться стикатися в серйозність неминучість смерті і безглуздості життя позбавлений стосунки, що ми стали безкоштовно.
